Українізація Зеленого Клину: між надією та репресіями

Після встановлення радянської влади на Далекому Сході у 1920 році радянська влада заборонило українські школи, видавництва, часописи, а активні керівники та члени які керували державою були заарештовані та засуджені на показовому Читинському процесі який відбувся 1923 - 1924 рр. де також більшовики визнали здобутки української революції на Далекому Сході внаслідок репресивної політики, це деморалізувало місцеве українське населення, а також, він дав привід місцевій владі з недовірою по­ ставитися до української інтелігенції, внаслідок чого поза­кривалися всі українські організації, а також школи окрім Чити, там діяв Забайкальський український клуб . Директиви Ради національностей, про розвиток української школи клалися під сукно, оскільки українські книги і підручники, що згідно з розпорядженнями з Москви надсилалися до місцевих відділів народної освіти, місяцями залишалися невитребуваними на складах залізничних станцій, бо вказані органи відмовлялися їх забирати.

Жінки з села Спаське, у 1926 році

Користуючись деморалізацією українського населення, російські шовіністи скористалися можливістю з Приморського та Амурсько­го губернських відділів народної освіти в квітні 1924 ро­ку відповіли ДалькрайВНО, що «в населення немає прагнення до організації українських шкіл». До того ж, варто зазначити що шовіністичні кола партійні та радянські керівники Далекого Сходу не вважали українців за меншиною, вони вважали що всі 100% українців асимілювалися та не вважали своєю рідною мовою українською. І навіть, говорили що проведення українізації немає сенсу навіть в тих місцях, де українці складали 50 і більше відсотків.

Однак, у квітні 1925 році відбулася нарада з питань культурно-просвітницької роботи в РРСФСР де ухвалила рішення про необхідну роботу з українським та білоруським населенням які мешкали на території Росії на їх рідну мову. У травні 1925 року відбувся ІІІ-ий Всесоюзний з'їзд Рад де наголошувалося що українці мають право "повного забезпечення повсюдно прав національних меншин" і на основі цих постанов керівництво УРСР поставило питання про необхідність ставлення до українського населення Далекого Сходу як до національної меншини. Але все ж, це не допопогало у відкритті нових українських школ та не сприяло українізації краю у березні 1926 року колегія Наркому освіти РСФСР запропонувала Далекосхідному крайовому відділу народної освіти (ДальВНО) попросили "прискорити розв'язання питання щодо українізації у місцевості з українським населенням". З 1928 - 1930 рр. не виконувалися вказівки Москви щодо українізації від місцевої влади, місцева влада проваджувала переводу на рідну мову місцевих китайців, корейців, німців та інших народів, але українців це не стосувалося, їх, місцева влада вважала частиною російського народу. Але місцеві жителі відстоювали право так, у 1929 році селяни Новокиївки, Мазанівського району попросили місцеву владу відкрити українську школу у їхньому селі. Як налогосив сільський Панас Ратченко у своєму листі до Харкова що "Слово, «українець» дуже важко почути, а слово «хохол», «малорос» лунає скрізь. Воно вкорінилося не тільки у безпартійних, але навіть партійців, Його викрикують шутя і без всякої цере­монії... В партію, в комсомол і на з’їзди посилаються активісти. Активістом називається той, хто активно виступає на зібраннях. А на зібраннях виступає той, хто добре ба­лакає по-руські (за українську школу виступати не сміють, щоб не назвали націоналістом — петлюрівцем, хохлом, малоросом, або Махном, Мазепою, Квачем)..."

Жінка з села Спаське, у 1926 році

І все ж, під тиском центральної влади у Москві, у січні 1931 року було прийнято рішення щодо початку українізації цього регіону, але через те, що це гальмувало процес колективізації даного регіону. Було ухвалено : «Запропонувати фракції президії ДКВК негайно підготувати і провести українізацію ряду районів і сіл у краї, українізувати ряд районних газет, орга­ нізувати планове ввезення в край і розподіл української політичної, навчальної та художньої літератури, розпочати роботу з організації шкільної і вузівської мережі україн­ською мовою»

Після ухвалення цього рішення, жителі цього регіону відчули себе вільними, адже нарешті після довгих років невирішеного питання щодо українізації на Далекому Сході розпочалися під культурним шефством УРСР, надсилали книги українською мовою, виходили газети українською мовою наприклад, у Хабаровську виходила українська крайова газета «Соціялистична Республіка» також були українські пересувні театри. Незважаючи на позитивні новини, вже у 1932 році за прямою вказівкою Сталіна поставою ЦК ВКП (б) від 15 грудня 1932 року політику українізації було припинено, а всі українські культурно-просвітні установи було ліквідовано, всіх хто був причетний до українізації репресують, школи переходять на російську мову викладу, таким чином, поступово зникає українська ідентичність на території Зеленого Клину

Висновок

Таким чином, ми бачимо, що українізація у Зеленому Клині проводилася в доволі тяжких умовах, де місцеві кола противилися цьому ділу та робили все, щоб цього не відбулося, але завдяки небайдужим українцям, це вдалося зробити, незважаючи що українізація була всього рік, вона показала, наскільки українці Зеленого Клину бажали бачити саме українську мову та культуру у своєму регіону.